Мар'яна Рудакевич
ЧАС
Я так боюсь тебе згубити!
Боюсь щоночі сльози лити,
Боюсь кохати сліпо, німо,
Боюся бути анонімом.
Боюсь ховатись без причини,
Боюсь тебе втрачати. Нині.
А завтра буде інший день:
Для нових слів, нових пісень.
01.11.2002
Я переплакала той час,
Коли була тобі чужою.
Ти руки цілував - та їй,
І ноги обмивав. Сльозою
Я змила біль той і гіркою
Напилась тугою. Забудь!
Не з болю плакала.
Не за тобою.
Я сумувала за любов'ю.
02.11.2002
Як чистий аркуш, білий-білий,
Такий невпевнений, несмілий,
Такий вродливий і... простий.
І гідний захвату.
Такий п'янкий розлитий трунок -
Твій перший ніжний поцілунок.
Як ангел. Погляд і вуста,
А руки!
Любий, я прошу -
Не допусти між нас розлуки!
02.11.2002
РОЗДУМИ...
Завмерла думка на півслові.
Листи несуть мою печаль.
Пульсує біль. Потік любові
Пливе у вечорову даль.
У ніжності мого волосся -
Не віриш - перша сивина.
Страх, сум і біль - переплелося...
Пульсує біль, бо ще жива.
Страждала радістю від болю -
Спокійна: як болить - жива.
Я вдячна Богові, що доля
Мені не дарувала зла!
17.11.2002
У чорнобривців запах теплоти.
Після дощу вони сумні й прим'яті.
Лети, воркуне-голубе, лети,
Неси всім мир і запах той...
А мати...
І їй неси -
Нехай мене простить,
Недобру пам'ять не тримає,
Бо час летить, мов у вогні горить.
І все - добро і зло - минає.
Так долети ж, воркуне, донеси
Моїй матусі звісточку у даль...
І запах м'яти, чорнобривців і роси
Моїй голубці сизій...
І "прощай"...
17.11.2002
...Скажи мені, коханий мій,
Чом серце плаче від розлуки,
Чом не торкає сон повік,
Чому мої тендітні руки
Тремтять і вітер пестить їх?
Клялась тобі, лише тобі,
Що ти навіки мій,
А я... Тепер не твоя й не своя.
Мабуть, це клятий буревій,
Це буревій моїх надій.
Скажи мені, коханий мій,
Чому на серці неспокійно,
Чом сльози душать безпричинно?
В садочку яблуня не спить,
А серце плаче і болить,
І час летить, летить, летить
Туди, де очі твої, руки,
Де серце стука, стука, стука...
Немає там розлуки,
...Тільки є кохання...
І потяг свище на прощання -
Туди, коханий мій, де ти...
Там, де тополі
Розповідають людські долі,
Там де доволі, всього доволі,
Там гріють сонцем ніжні долоні,
Там сльози солодкі, усмішки - солоні,
Там пахне весною земля. А воля -
І волі доволі.
Там буде сонце,
Там будемо двоє,
На небі, лиш двоє...
23.11.2002
Поета видно по очах,
А не по списанім папері.
У ньому легкість – не матерій,
Душевна легкість. Наче птах
Душа поета. Перелітний,
Обдертий, зморений – орел.
Такий тепер пишу памфлет:
Так смішно – кожен з нас поет,
Багатий, бідний волоцюга,
Інтелігент, або ж п’янюга,
Чи те і друге – водночас.
Лиш гроші є ... Веселий час.
Неперевершені, талановиті.
Це почерк долі – працьовиті
Усі поети. Що поробиш.
Залишились лише нездари –
Панки збіднілі чи гусари.
Щасливі, правда, без гроша,
Перо, як жало, вірш – оса,
І все, що треба, – все в очах.
Слова горять в руках,
На язику думки.
Тепер поети дідусі та юнаки,
І без освіти, без мети,
От я поет ... і ти поет ...
То ж будьмо людяні, поети,
Без лисобритих “щедрих” критик ...
Веселі в нас тепер роки,
Часи для змін, нові шляхи.
24.11.2002
А правда є терпка -
Гірке розчарування.
Ну, а любов - вона п'янка,
Така солодка і гірка,
Із перцем,
Деколи - й нудка.
Любов... вона така.
03.12.2002
Де ти? Болиш? І раниш.
А серце? Там тебе нема.
Чи, може, є? Дарма молюсь, дарма.
Ти просто граєшся, смієшся... ганиш?
А я люблю. Так сліпо і безсило.
Слова впеклися в серці і горять
Метеоритами і головешками летять
У безвість. Я б і не просила
Тебе... любити...
Ні! Не зможеш. Я згорю.
Ти знаєш, я її не прожену -
Небесну силу, ніжний жар вогню.
Згорю. Безсила, бо... люблю.
Подивися на мене пустими очима
І скажи: "Пам'ятай!"
Не забуду. Бо віра для мене значима.
Віра в тебе, неначе у втрачений рай.
Насолодою болю уп'юся із рани,
І просохлі судини наповню життям.
Замість крові - лиш сльози Самотньої Панни.
Замість спогадів - вигини, випуклість ям.
4.12.2002
Він споглядав себе в люстерко -
Сумний, бліденький місяченько.
Дививсь і плакав – не слізьми,
А попелом своїх печалей.
Візьми цей попіл і звільни
Цю ніч його ...
Уже відчалив пароплав
Надій, кохання, молодості, волі.
Він десь пропав - і сум ночей пропав,
І блідолиций загадковий.
Лиш ми, лиш я укриті ніжним покривалом.
Люстерко світить, а з пітьми
Усмішку блідолиций розкриває...
4.12.2003
П’янка зелень погляду твого
Розливається по мені
Шовковою музикою.
У теплоті твоїх вуст криється
Єхидна плямиста усмішка,
І ти отруюєш її поцілунком.
Вечорова тінь розхлюпала
По вікнах сутінки
Промчавшись вулицями,
Огорнула тебе.
І стало холодно поряд з тобою,
А була твоя усмішка мені
І місяцем, і сонцем ...
А хтось напнув над нами
Завісу мовчання,
Зеленавий оксамит погляду
Твого пестив холодом
І вабив до тебе ...
Як до солодкої таємниці ...
07.12.2002.
Твої слова з відтінком смутку
Розлилися по вулиці дощем.
З даху зриваються останні краплі.
Рятуючи одна одну,
Розбиваються на сотні осколків.
Нестерпно швидко пролітають думки,
Дряпаючи глянцеву душу
Із шаленою силою страху.
Видивляються зорі дірявими очима
За нами, а ми за нічною пеленою
Розгадуємо відтінки свого смутку,
Як веселкові кубики льоду
У дерев’яному кухлі з-під пива ...
То була твоя ніч...
То був мій смуток ...
8.12.2002
Душа у вирі почуття
Черпа наснагу –
Неначе на усе життя,
Тамує спрагу.
Із-поміж хаосу проблем,
Прогнозів, передбачень
Ми більш такої не знайдем
Миттєвості побачень ...
Грудень 2002 р.
Я люблю осінь.
Її надійні крила,
Її колосся золоте,
Багрянець листя опалого.
Я люблю бабиного літа
Дощик. Осінній вітер
І осінні квіти.
Осінній ранок, айстрами укритий,
І захід сонця з ароматом плодів.
Усе люблю осіннє –
І тебе ...
Грудень 2002 р.
У тьмяності твоїх очей
Побачу світло – тінь бажання.
Недоспаність моїх ночей
Вкриває млою сподівання.
Надію витрачу в словах,
Чекання витравлю сльозами.
Непевність я розвію в прах –
Нехай не стане поміж нами.
Прийди, прошу, моя любове!
У погляді не крик – волання.
Я погляд перетворю в слово.
Єдине слово. Це – Кохання.
09.12.2002.
Ти – крапля посміху мого,
В тобі чую своє тепло,
В тобі я бачу свою долю.
У тебе щастя моє.
Твої очі прекрасні – там є я.
Та поміж нами лінія,
Рубіж. Пробач. Я розчиняюсь
В сльозах невидимо.
Ти далі, далі,
Ти – далеко.
І я далеко. Прощавай.
10.12.2002.
Я збожеволіла. Я знаю,
І вороття нема. До краю
Дійшла душа моя. Шукаю
Спокою в серці ... Я кохаю ...
Це кохання, я знаю,
Проросло. Як до раю,
Ворота замкнені. Шукаю
Ключі до серця. Я кохаю ...
Відмовити тобі несила,
Пропала я. Я полюбила.
Усе, що в серці, – віддаю.
Про тебе мрії і люблю!
28.12.2002.
Доторкнись теплом до мого серця,
До мого серця,
Хай усмішка сяє, хай озветься
Моя ніжність чарівним терпінням.
Надчутливим, неземним промінням.
На жаль, вже не повернуться ті дні,
Коли були щасливі навесні.
16.12.2002.
Р. П.
Я буду дихати тобою
У тиші темряви чужої -
І раптом стану я піною.
Швидкою хвилею морською.
Русалкою буду в'юнкою,
На сонц буду я молитись,
Перлиною буду ясною,
Вмирати, щоби відродитись.
Мрію кохання пізнати,
Порвати умовностей пута,
Гірською річкою стати,
Душа якої розкута.
Руки об камені бити,
І кожен крок – з боротьбою.
Хоч неспокійно, та – жити.
Жити поряд з тобою ...
10.12.2002.
Р. П.
Мені приснились твої руки –
Надійні, лагідні і милі.
Я так боюсь між нас розлуки.
Я так втомилась. Я безсила.
Я забуваюсь у обіймах,
А прокидаюсь у сльозах.
На жаль, кохаю безнадійно –
Приходиш ти лише у снах.
Грудень 2002 р.
Р. П.
... Уривчасті гудки,
Неначе сигнал “SOS”,
Будять мене зі сну,
Виводять з гіпнозу
Солодкого твого голосу.
М’яке, свіже
І таке холодне “Привіт”
З льодяним потріскуванням
На серці. Ти заморозив мене.
Відтепер я – Снігова Королева.
Твоя ...
“Привіт”...
Грудень 2002 р.
... Солодкувато-терпкий гріх
Тобі , коханий мій, дарую.
Переступаю я поріг,
Минуле в душу допущу я ...
Рука сліпця і пазуха дірява,
А за вікном – зав’яла Слава,
Немов нектар, пропахла, відцвіла ...
Колись ти, Славо, юною була.
Була ти Музою, багачка,
Тепер сліпцю утіха. Ти - батрачка.
Рукав дірявий закотила, по душі
Смичком минулого випилюєш вірші?..
25.12.2002.
Легке тремтіння твого голосу
Торкається серця мого.
Відчуваю твій біль,
Твою тривогу,
Твою радість ...
Як і ми ...
Дякую за те, що ти в мене є ...
Чужий, але рідний твій голос ...
Як би я хотіла бути поруч ...
Ти не знаєш ...
Вітаю ... будь щасливий за двох,
Бо ти цього вартий!
ТОБІ ...
Під тремким поглядом небес
Я спіткнулася
І відчула твоє тепло.
За дверима душі,
Теплою дощовою пеленою укрита,
Шукала чужого спокою,
А знайшла тебе.
У калейдоскопі вулиць,
Поміж золота тьмяного,
Поміж правди таємничої
Ти, заражений моїми думками,
Наче божество – у сонячному промінні.
По вінця наповнив мене
П’янкістю того погляду ...
І захмеліла я ...
25.12.2002.
І ліхтарі були, мов зорі,
Вуста були твої медові.
Дощу краплини тяжіли над руками,
Що ти подав, та серця мого камінь
Лише сіяв під світлом ліхтарів,
І, насміхаючись над нами, все горів
Усмішками ночей і днів...