Мар'яна Рудакевич

ПОМИЛУВАНА СМЕРТЮ

“Ти знов прийшла, моя печальна музо,
Не бійся, я не покладаю рук.
Пливе над світом осінь, як медуза,
І мокре листя падає на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
Твій плащик ледь прип’ятий на плечі.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
Така одна – однісінька вночі!
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Яким вікам світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
Знаходиш ти поетів на землі?
Ти їм диктуєш долю, а не вірші,
Твоє чоло шляхетне і ясне.
Поети ж є і кращі, й щасливіші.
Спасибі, що ти вибрала мене.”
(Ліна Костенко)

Василь Симоненко… Володимир Івасюк… Василь Стус… Мар’яна Рудакевич – довгий список без початку і без кінця.

П’ятдесять років тому Карл Ранер, один з найбільших богословів наших часів, сказав, що християнин третього тисячоліття або буде містиком, або його взагалі не буде. Живучи в третьому тисячолітті і бачачи все те, що діється у світі, в нашій країні і, зокрема, як ведеться справа з розслідуванням вбивства Мар’яни, переконуєшся, що живемо не в реальному світі, а в “Матриці” – віртуальному світі, де всім керує “Архітектор”, а земна куля – це ляльковий театр, де нема особистостей, нема обличь, нема совісті, нема відповідальності за скоєні вчинки, а є тільки маски. Люди не живуть, а бавляться в життя як діти з компютером, де все дозволено, бо все це не реальність, а фантазія, ілюзія. В компютерній грі можна вибрати будь-яку маску: бандита, міліціонера, богомільного християнина ітд., і можна щохвилини міняти ці маски, перевтілюватися. І світ робить це саме, не здаючи собі справи, що в реальному світі за все треба буде колись відповідати, і ціна за все – вічність.

Ми ввійшли в третє тисячоліття залишивши за собою усі духовні й історично-національні ідеали, перекресливши своє минуле як міф. Успіх і добробут у повсякденному житті – це кумири нашої молоді, яка приспана в світі церковного і мирського ритуалу, не прагнучи пробудитися і шукати суть свого існування. І тільки наївна Мар’яна не хотіла бути приспаною, а постійно чогось шукала, її душа кудись рвалася і вихлюпувала себе віршами:

“Усе життя я буду незалежна,

Як Україна, - он вже скільки літ…

Любов до неї була й є безмежна.

Ціню її мов барвінковий цвіт…”

“Страждала радістю від болю –

Була спокійна: болить – жива.

Я вдячна Богові, що доля

Мені не дарувала зла!”

Що хотів сказати великий богослов ХХ-го століття, називаючи християнина майбутнього містиком? Хто такий містик по думці Карла Ранера? Містик – це людина, яка має безпосередній контакт з божественним, навіть якщо і не усвідомлює цього. Містик може навіть не належати до жодної з організованих у зовнішню структуру релігій. Містик – це людина, яка у повсякденному житті живе ідеалами добра і любові, людина, яка відкрила в своєму серці щось неземне, і всіма фібрами своєї душі тягнеться до цього неземного світла і шукає Бога у внутрішніх порухах свого серця і у зовнішніх подіях свого життя. Справжній християнин – це людина, яка навчилась молитися, в першу чергу, не приписаними Церквою зовнішніми молитвами, а почуттями свого серця, роздумами над подіями свого життя, в якому присутня Божа любов, і роздумами над тим, що ця любов викликає в серці і до чого спонукує.

І поезія – це найкращий спосіб вираження почуттів людини, вираження свого релігійного світогляду зокрема, і свого бачення світу в цілому. І одним віршем, написаним мовою почуттів, містик може сказати що для нього Бог більше, ніж десятками томів богословських трактатів, написаних мовою інтелекту; тому що Бог - це любов, а любов -– це почуття, а не інтелект, і у Божий світ почуттями входимо набагато глибше, ніж розумом.

Вивчаючи філософію в Краківському колегіумі Отців Єзуїтів і богослов'я в Григоріанському університеті Риму, моїми настільними книжками були не тільки Святе Письмо і твори філософів і богословів, а також вірші наших поетів: Ліни Костенко, Шевченка, Лесі Українки… І роздуми над їх творами мені допомагали в пізнанні Бога не менше, ніж праці всесвітньо відомих філософів і богословів. І ось тепер переді мною вірші Мар'яни Рудакевич. І для мене – це велике замішання. Одні речі, висловлені її віршами, я почав розуміти після п'яти років свого священства; щоб зрозуміти усю її творчість, мені потрібно роки праці, якщо людську душу взагалі можливо зрозуміти.

Чи міг я подумати, що в цієї дівчинки, яку я колись вчив релігії, готував до першого Причастя і потім листувався з нею аж до її смерті, виростуть такі крила і її дух зможе так високо злетіти:

“Дайте мені крапельку надії!
Я її крізь вічність пронесу
І у снах залишу свої мрії…
З гордістю, принижена – пройду!
Смерть торкає душу і лякає,
Тінню пропливає забуття.
Жаль, що дуже рано помирає
Молодість, не знаючи життя.
Очі закриваю аж до болю,
З вуст тече ярка гаряча кров.
Випустіть замучену на волю
Душу, що страждає за любов…”

Який дар вона несла в своєму серці, пишучи ці рядки в свої неповні 16 років?

І ця дівчинка не тільки замордована, а вже по смерті облита брудом, очорнена і опльована різними писаками, які за “шмат гнилої ковбаси” продають свою совість, і духовними інвалідами в мундирах охоронців правопорядку, які чинять усе можливе, щоб злочин не був розкритий.

І яке життя тепер у її батьків, які оббивають глухі пороги правоохоронних органів, за якими лише морок і темрява, і безликі фізіономії лялькових маріонеток? Думаю, що мама Мар'яни своє життя може описати віршем Ліни Костенко:

“Я, що прийшла у світ не для корид,
що не люблю юрби і телекамер,
о як мені упікся і обрид
щоденний спорт – боротися з биками!
Я одягаю пурпуровий плащ.
Бики вже люттю наливають очі.
Я йду на них!.. Душе моя, не плач…
Ці види спорту вже тепер жіночі.!”

Мар'яни вже з нами нема, але є її вірші, в яких живе її душа, її розум, її серце. І тепер збірка її віршів займе в моїй бібліотеці своє місце на поличці української поезії.

Час біжить і бере своє, світ швидко змінюється, і не в кращу сторону. І так як я почав цю статтю на сумних нотах, так і закінчую на сумних нотах віршами іншого поета:

“Українці мої, тож вкраїнці ми з вами чи ні,
Чи в моголах судилось ходити нам ще від Тараса?”

Отець Олег Кривобочок, ієромонах Ордена Єзуїтів
(післямова до "Сонячної симфонії")