Мар'яна Рудакевич
ОСІННІ ПІСНІ
Любим батькам до 20-річчя їхнього кохання
Мене ти ніжно обійми за плечі.
В цілунках наших – ніжність молодеча,
Так дивно – бо вже чверть од віку
Ти так мене цілуєш, наче вперше ...
Так же цілуєш мої долоні,
Так я цілую твої срібні скроні ...
Пливе за течією неба
Надія, Віра і Любов.
Не треба – боляче – не треба,
Я втоплю у любові кров.
Сумнівні сльози на світанні,
Коли душа радіє двом.
Немає сенсу для прощання:
Серця-бо стукотять разом.
05.08.2002.
Наталі Щербик
(до сороковин)
Не питайте, чому я пішла. Не питайте.
Чому час вибирає
із сторінки слова. Не питайте.
Чому сльози гіркі,
а солодкі слова. Не питайте.
Чому в ката “пробач”,
а у мене ”дарма”. Не питайте…
Не питайте, чом неміч
Виходить із сил. Не питайте.
Чом благання пусті
Для небесних світил. Не питайте.
Чом мелодія, звуки
Штурмують думки. Не питайте.
Чому каюся я за чужі помилки -
... Не питайте…
18.08.2002
Яким це дивом сторінки
Пусті злетіли в небо?
Яким це дивом сутінки
Кохають ніжні верби?
Яка проста у світу суть,
Хоча мені здавалось…
Весняні дні переженуть
Оці бруньки у парость.
18.08.2002
Прощання тихе, а слова не всім підходять.
Прощання жде, а от слова все переходять.
Шанує волю почуття, шанує й воля
Пережиття, думок буття — усе це доля…
18.08.2002
Коректувала вірші. А чи мої - усе дурниці.
Чи будуть знов небесні писарі
Так знову мислить?
18.08.2002.
Моє ти ніжне божевілля,
І я тебе таким люблю,
І поміж бід та поневір’я
Безмежну ніжність розіллю.
24.08.2002.
Моє ти ніжне божевілля,
І я тебе таким люблю,
І поміж бід та поневір’я
Безмежну ніжність розіллю.
24.08.2002.
Таким медовим було те “Кохаю”.
Беззахисно-сліпа, свята
Була би відповідь: “Я знаю”,
Що душу щемом огорта ...
Заждіть-заждіть, а перед тим
Ті ж перевірені маневри;
І знов розвіюється дим
Перед жертовником Венери.
О, любий Боже, що ж ото було:
Мить істини - чаруюча, найкраща...
І з твоїх вуст - п'янке, як сон, тепло
Снує довкола ... Словом, я – пропаща.
30.08.2002
То, певне, доля все жартує –
Мене для тебе не існує.
То, певне, радість обминає,
Бо не за мною ти зітхаєш.
І пристрасть ти зовеш любов’ю,
Хоча й не звідана тобою.
Що ж, легковажність чоловіча –
Це для поетів тема вічна.
30.08.2002.
Любому Я. О. О.
... І незабудкою цвіла моя душа,
Коли тебе уперше я зустріла.
Я зрозуміла - це є долі шанс,
І лагідно тобі я відповіла...
Прохально простягає руки час:
Хоч спогади ви зберегти повинні!
Та спогад про кохання – не для нас:
Породжує він почуття провини.
Провини перед часом, перед сном,
Провини перед ясними зірками,
Таки не бути нам разом!
... І незабудка плаче пелюстками.
Серпень 2002 р.
ОСІННІ ПІСНІ
Іду по стерні, шкутильгаю від болю,
Кров капає, наче...
Листочки тополі
Летять по маршруту...
Від мене - до тебе...
Мов промені сонця, загублені небом...
Я хочу почути в спекотному дні
Мелодії голосу твої сумні
Тавро, відпечаток на серці -
Даремно цілунки лилися...
Мов грати тюремні - кілометрів сотня
...Від мене до тебе...
Листи тополині...
...Загублені небом...
04.09.2002.
Я підписалася числом –
Чи мала право?
Я підписалась часовим пером,
Хоча й не знала…
Двадцять чотири, двадцять п’ять
І двадцять вісім –
Це номери, це чисел тан, бавлянка чисел.
Гудки, сигнали, знаки днів –
Календарі чекання.
Чи так людина, наче річка снів,
Ввійде в переживання?
Нявкочуть сум’яття чужі,
В душі клекочуть,
На пароплав чужих надій не перескочать.
Читає сигаретний дим
І грім регоче.
Вірші ковтає пілігрим –
Наїстись хоче.
Тремтіла музика під небом
Останнім шепотом туманів...
Серце билось за секунди,
Серце билось за любов.
Серце билося, бо люди
Проливають дарма кров.
19.09.2002.
Багряним полум’ям горять мої думки
На тлі ранкової зорі.
Я виправляю свої помилки,
Щоб знов подивуватися собі...
І крикну в розпачі, і вихлюпну вино,
Й розпатлано-дикарське:”Досить!”
У мертвій тиші відголосить...
...О, зупинити б мить, нехай болить...
Рожевий ранок ніжністю п'янить...
20.09.2002.
Я. Р.
Коханий!
Хто ти? Озовись!
У чудернацькому памфлеті
Очей твоїх прекрасну бачу вись,
І голос твій - в моїх пісень куплетах…
Ти - поруч, тут.
Я знаю, але - де?
Ти - загадка, ти - непорочне диво.
Здається, що торкаюся тебе,
Коли у танці, замість па-па-де,
Замерзну враз від погляду...
Не смію
Тебе пізнати…тільки час
Відкриє таємницю
Нам… про…нас…
05.10.2002.
СОБОР НАШИХ СЕРДЕЦЬ
присвячується 60-річчю УПА
Єднаймось, друзі, побратими,
Заради миру і людей,
Заради щастя, волі, віри,
Заради внуків і дітей.
Єднаймось серцем і душею,
Бо ворог в засідці не спить,
Бо гріх буде перед землею,
І перед Богом і ріднею,
Якщо не станемо умить!
Бо час - він перший друг і ворог,
І можна щастя будувать
Лише на правді. Бачить Бог -
Не здатні ми за себе постоять.
Де сила, воля, мудрість?Де?
Невже нас можна продавати?
Коли сьогодні вік новий гряде
Нове нам, українське, будувати!
Єднаймось, любі браття,
Заради неньки й батька,
Ради дідів і прадідів,
Ради землі, річок, лісів,
Заради світла, майбуття -
У вірі й волі - все наше життя!
10.10.2002.
А осінь – мов дівчина, руса коса,
Із мрії народжує дійсність.
Вона повсякдень творить з нами чудеса
Й на хвилях несе їх у вічність.
Така би, здавалось, мрійлива й сумна,
Багата така і така прекрасна.
Непізнана, дивна і дуже проста -
Як казка, як сон, як дитинство.
25.10.2002.
Для Руслана
І очі – в очі, слова для слів,
Живу я так – як ти хотів.
Наворожила мені доля
Без віри, радощів і волі –
Отак живу, як ти хотів –
Без музики, без днів ...
... без слів ...
29.10.2002.