Мар'яна Рудакевич

...ВІДПУСТИ...

Відпусти своє кохання -
Ти не стримаєш його.
Роса чарує на світанні -
Ніяк не зміниш ти цього.

Настане день тоді, коли повинен,
А не тоді, коли захочеш ти.
У тому, що кохає, він не винен,
Ти теж кохаєш - значить, відпусти!

Кохання сльози не врятують,
Як не освітить свічка темноту.
Тебе тоді він не забуде,
Як збережеш для нього теплоту.

9.09.2001



...Ти у відповідь промовчиш,
Бо непевна, що розгадала
Мелодійну загадку днів,
Яку доля тобі дарувала.

Побори усі труднощі, знай:
Усе можна словом змінити
І нестримне бажання умить
Тихим подихом перетворити.

Просто досить сказати “Стій!”,
Покорити шляхи широкі,
Відпустити думок білий рій,
Що гудуть під закляттям кроків.

Все минає. Пройдуть роки,
Ти побачиш життя по-новому.
Зрозумієш свої помилки
І повернеш дорогу додому.

31.11.2001



АНОНІМКА

Кохання плакало щоночі
І божеволіло без мене.
Куди мої дивились очі?
Як не помітила тебе?

До тебе я була байдужа,
Проте мені ти допоміг.
Моєї ніжної усмішки
Забути ти таки не зміг.

Тепер, сльозинк за сльозою,
Ми розмовляємо з тобою:
Покаялись, розповіли...
А бути разом ми могли...

Пройшли роки, і ми змінились.
Як твої очі пломенились,
Так досі і горять вогнем.
...Колись ти вимовиш: "Je'teim"...

Я залишаю на прощання
Свій талісман - амур в сльозах.
Нехай горить твоє кохання,
Моє буде, неначе птах.

05.12.2001



Мій поцілунок на вустах,
Моя сльоза в твоїх руках,
І дві зорі горять в очах,
На серці спогад. Наче птах?
Ось-ось зірветься, полетить –
І понесе страждання він...
І тільки слово, наче мить,
В душі лунатиме, як дзвін:
“Прости, забудь і відпусти.”
Я вже не можу щось сказати –
Кохання спалені мости ...
Цих почуттів – не передати !

05.12.2001.



МОЛИТВА СЕРЦЯ

…Одна молитва на устах.
Біжать хвилини, пролітає
Пір’їнкою чиєсь життя,
Закону важкості не знає,
Одного подиху чекає,
Щоб не упасти в забуття.

Свіча горить, а віск все крапле
На аркуш чистий, наче сон.
Життя згорить, життя розтане,
Замівши снігом рубікон…

Забуду я роки нещастя,
Я починаю все з нуля,
Я відганяю всі напасті.
Незмінна лиш душа моя.

…Куди б вітри пір’їн не несли,
Куди б не йшли дорога й час,
Молитву Богу ми принесли,
Й свіча горітиме для нас…

5.12.2001



І знову Хтось постукав
У напіввідчинені двері душі,
І доторкнувся до клямки...
Боляче! Не треба!
Не переступай порога!
За ним - мої терпкі солоні сльози,
Які не можу виставити
На осуд чи на жалість
Ні тобі, ні світу.
Тут на згубленій струні
Забуте соло надвечірнє грає вітер...

Про все, що не збулось.
Тут я володарка і власниця
Своїх чуттів, думок і забаганок.
Багата ними й через те - батрачка.
Мені б на них вилити
Тепла повні пригорщі...

Але не простягається рука
Його у Когось попросити,
І взяти, і принести собі...
Ти хочеш над моїми прив'ялими почуттями
Запалити десятки сонць
І воскресити щось минуле і незабутнє?

Але що саме,
І де воно в душі моїй лежить?
А, може, то уже безповоротна згуба?

26.03.2002.



Спішу додому...
Всю дорогу я буду думати про вас:
Про друзів, кухарів, вожатих,
Про ріки, про шляхи, Карпати,
Про пережити, перечуте,
Про добре і ледь-ледь чуже,
Про все, що було тут, усе,
Що будемо ми завжди пам'ятати.
Карпати, Канів і Дніпро -
Скарби моєї України.
Карпати - крапелька того,
Що нам дарує Батьківщина.