Мар'яна Рудакевич
ОМРІЯНА
Знов споминала я тебе з любов'ю,
Залишила у темряві свій біль.
За те, що покохала я зимою,
Весною маю в серці заметіль.
Я плачу наодинці із зорею,
Вона сховала мої сни у сад,
І знаю, що не буду я твоєю -
Про це кричить весняний снігопад.
4.04.2002
Не дзвониш - і не бачимось,
Я не дзвоню - прости!
Проте для мене значимо,
Ким є для мене ти!
Ти гордістю наділений.
Я горда - і одна...
Якби ж мені, коханий мій,
Упасти в сни без дна!
Ночами моє серце ниє,
Душа палає в почуттях.
У тиші чутно: де ти, милий?
...Я хочу заблукати в довгих днях...
Я так кохаю, як ніколи
Ніхто нікого не кохав.
І так страждаю через тебе,
Як ти б ніколи не страждав.
Як ніхто нікого, я прощала,
І любила ніжні муки ці...
Я молила Бога, я благала
Не згубити почуття твої.
Як ніхто нікого, відпускала,
Волю дала твоїм почуттям.
За ці вчинки я не шкодувала:
Там де є довіра, – бути й нам.
04.04.2002.
Колись ти, любий, зрозумієш
Усі мої такі прості слова.
Я думаю, тоді зумієш
Мені сказати – в чому не права.
Благаю, ти не насміхайся,
Слова наївні і такі смішні;
Ти зрозуміти постарайся,
Що зробиш краще ти лише собі.
Мені не треба твого розуміння,
Бо розумієш ти мене.
Лише дивуюся твоєму вмінню
Відверто опоганити чуже.
09.04.2002.
Я відпускаю біль на вітер,
Сльозами змию пил образ.
Ти ніжно ту сльозинку витреш
І прощення попросиш враз.
Нехай сльоза залишиться між нами,
Нехай забуде пережитий страх.
Голублю ніжно я тебе словами
І бачу радість у твоїх очах.
11.04.2002.
Так скоро зійде сонечко малесеньке
І душу мою стисне кулачками,
Два серця зв’яже вузликом міцненьким,
Розбудить серед ночі словом “мама”.
З подякою схилюся перед сонцем,
І землю поцілую, скажу небу:
“О дякую, Всемилостивий Боже!”
Здійснилась мрія, є в житті потреба.
Я візьму своє сонце в руки,
В обіймах ніжно заколишу...
Ні, материнство – то не муки!
Це те, заради чого жити мушу.
11.04.2002.
Ти – промінчик сонячний
Крізь чорних хмар вінок.
Ти – крапелька дощу,
Що впала на листок.
Ти – подих вітерцю,
Що ніжно втер сльозу.
Ти – аромати хмелю,
Який я так люблю.
Ти – крапелька роси –
То вмилося світання.
Прости мене, прости –
Я впилася коханням!
11.04.2002.
Мені знайомі страх і біль,
Несправедливості тенета дротяні,
Міцні обійми підлості і зради,
Розчарування шепіт і поради.
Який жорстокий цей чудовий світ!
Життя прекрасне й різнокольорове.
Ілюзія щасливих, юних літ
Сховалась за туманом світанковим.
Мить неповторності весни –
То не кохання, бо воно бува зимою.
І кожне відчуття дає свої плоди –
Чомусь мені життя дарує цілі грона!
Якщо дарує щастя мить,
То потім – біль розчарування,
Якщо ж від зради серце заболить –
Воно дарує мить кохання.
І щастя не шукай – знайде тебе.
Усе приходить і усе минає.
А в мене є пояснення просте:
На світі випадковостей немає.
11.04.2002.
КОЛИ КОХАЄШ...
Коли до вуст торкаються вуста,
Коли рука лягає на плече,
Коли на світі ти вже не одна,
Коли в очах сльоза вже не пече...
Коли всі зорі сяють лиш для вас –
Коли не можеш волі відчувати,
Коли хвилюєшся, мов в перший раз,
Коли вирішуєш – лише кохати ...
Коли частіше серце твоє б’ється,
Коли себе картаєш за слова,
Коли кохаєш, то здається,
Що важливішого у Всесвіті – нема...
25.04. 2002.
Щербик Наталі
Поглянь, який прекрасний світ!
Ти чула, як благає тиша,
Як плаче вітер уночі?
І як казки чита старий трухлявий дишель
Від воза, що вискрипує мелодії сумні?
Ти чула, як вода плюскоче?
Як вечір прохолоду віддає,
Чи бачила, як очі ночі
Сльоза ранкова обіллє?
Ти чула ту легенду, що трава шептала?
Ти чула, як співали солов’ї?
Ти чула, як земля вітала
Прихід ранкової зорі?
Ти чула, як сварились цвіркуни?
Чи як шуліка угорі ширяла?
Ти бачила, як народились сни,
Як ластівка з промінь гніздо звивала?
Ти чула, як гудуть джмелі,
Чи як хрущі звивають хмари?
Чи бачила напровесні
Голубку з голубом у парі?
Чому ти покидаєш світ?
На всю красу ж закриєш очі ...
... І засинає мирно кіт,
Чекаючи приходу ночі.
Чому ти йдеш отак з життя,
Закресливши прожиті роки?
Це – крапка в пізнанні буття.
Залишивши цей Світ, підеш ...
За Стікс широкий ...
28.04.2002.
Дві крапельки ранкової роси,
І дві зорі замість очей зелених,
Два промахи в недолі попроси
І щастя для сердець коханих.
Два серця б’ються в унісон,
Два сонця світять, є два неба,
...Коли обом приснився дивний сон,
Це означає: бути разом треба.
Коли цілуєш дві сльози,
Від ніжності пролитих на прощання,
То не проси, ніколи не проси
Прощення за обман і за страждання.
Коли для двох – одна зоря,
Коли для двох – єдине серце,
Тоді шепнеш: ”Тебе кохаю я”,
І дві душі в одно зіллється.
29.04.2002.
ВЕСНЯНА ПЕЛЮСТОЧКА...
Ти стала королевою весни,
Ішла на зустріч сонцю й усміхалась.
Пелюстки лілій на воді плили,
Та часу не повернеш – так і сталось.
Ти зупинилась, перебила те,
Що я сказати б не посмів ніколи.
І я мовчу. Ти - доля не моя.
Душа щемить від завданого болю.
Ти прокляла той час, годину,
Коли я покохав одну тебе.
Кохаю й досі, та час летить невпинно,
За біль ти звинувачуєш себе.
Моя ти вранішня перлино,
Не проклинай і не вини.
Забути ти мене повинна,
Забути погляди і сни!
Прекрасна ти була для мене,
Та не спізнаю ніжних вуст.
Розпукне листячко зелене,
Та я до тебе не вернусь...
Квітень 2002.
Коли розлука дихає в потилицю,
Натягнута одна струна душі.
Тоді, як вірність зіпнеться на милиці,
Тоді моя любов прийде у сні.
Коли курличе в небі промінь сонячний,
Прощається з осіннім теплим днем,
Мабуть, лише тоді ти будеш прощений,
Як моє серце засія вогнем.
Листки кленові стелить на бруківку
Старенька щедра бабця Осінь.
Я відішлю оцей листок–листівку,
Коли про дружбу в мене ти попросиш.
06.05.2002.
Не йди, зупинись, запитайся у мене,
Чи добру обрала дорогу?
Чи будеш в атаку іти на проблеми
Із піднятим заборолом?
Чому свою вроду і вірність погубиш –
Ідеш під гарматне ядро?!...
Чи в вічності душу свою ти відкупиш?
Чи станеш до битви з пером ?
В руках твоїх – сила, і це безперечно.
Така ти, повір, не одна.
Та з вуст твоїх лине ще більш небезпечна
Поезія, сильніша ядра...
13.05.2002.
Могутній помах крил –
То опустились вії.
Яскраві блискавиці –
То погляд в безнадії.
Сплелися радість й сонце –
Ти ніжно доторкнулась.
Рапсодія ранкова –
То ти мені всміхнулась.
Душевна пісня солов’я –
До мене привіталась.
Такий щасливий тільки я –
Зі мною ти зосталась.
18.05.2002
Сором’язливий вітер наслухався пліток,
Очистив сіре небо й заснув серед зірок.
Розпатлане волосся зв’язав вербі в косу,
Свою печаль самотності він вилив у росу.
Так дивно, бо здається, що вітер–парубчак,
Сховав свої секрети в садочку у кущах.
Любив пожартувати – сміявся серед ночі,
А вдень він розважався – задув пісок у очі.
Ми з вітерцем здружились – волосся моє любить,
Самотніми ночами жаліє, приголубить.
Мене вітає зранку: сховався в липи віти,
Я також заховаюсь – ми бавимось, мов діти ...
Для мене друг найкращий ганяє гайвороння ...
І зараз зовсім тихо сидить на підвіконні,
Закрився так підступно, фіранкою колише.
... Люблю я буревії, люблю, як вітер дише ...
18.05.2002.
САМОТНЯ...
С.В.
Для чого поплатилась так жорстоко?
Заради чого на щоці сльоза?
Чому мені у цьому світі одиноко?
А може, й справді, я – одна?
Вже стільки літ дітей цілую,
В міцних обіймах знов тону,
Та ні за чим я не жалкую,
Шукаю-бо любов одну.
Коли гуляєш із дощем
Чи розмовляєш з темнотою,
Тоді відчуєш млосний щем,
І втопиш усмішку сльозою.
Як каву з філіжанки п’єш гірку,
Зі свічкою ти долю обмовляєш,
А як у світі, наче в сповитку,
І повернутися до кого вже не маєш ...
Травень 2002.
ПЕРОН НАДІЙ...
Я зустрілась очима з тим поглядом смілим
На далекім туманнім пероні...
Тоді вечір соромив собою, безсилим,
Снігопадом засипав долоні...
В тому погляді були надія і біль,
Я зустріла його теплотою.
І той біль розлила добротою у хміль.
І тоді залишилась з тобою.
Молодик осяйний звів питально плече
І скривився, наїжачився смішно.
Повернувся тоді ти до мене лицем,
Усміхнувся до ночі невтішно.
Потяг свиснув. Цей свист, наче стогін жалкий,
Розпечалив мене на розмову...
Подорожній цікавий, супутнику мій,
Чи побачу тебе іще знову?
21.05.2002.
Серед тисячі рук і мільярдів очей
Я впізнаю тебе одного.
Я твій голос знайду між мільйоном пісень,
Ти - дарунок мені від Бога..
Твою лагідну вдачу, твою доброту
Я вважаю ціннішим за все.
...Серед тисяч облич твоє, любий, знайду,
Бо безмежно кохаю тебе!!!
25.05.2002.
Звивається від болю тіло.
Підношу погляд до небес...
Ще так ніколи не боліли
Душа, і тіло, розум... Весь
Такий прекрасний світ згорів –
Життя для мене тільки пекло...
Якби ж і справді ти любив,
Від того, певно, стало б легко.
Я не жаліюсь – тільки плачу...
Кохаю, але мучить біль.
І снів так довго вже не бачу,
А тільки тінь, печальну тінь.
Звивається від болю тіло,
Сльоза скипіла на вустах...
Кохання в попелі дотліло,
А погляд твій пече у снах.
25.05.2002.
Втікає доля битим шляхом
Від буревіїв і невдач.
Та свою пісню не зміняю
На голос жалісний і плач...
Немов травинка, нахилюся,
Із вітром землю обійму.
Проте негоді не скорюся:
Із мужністю її прийму.
Я утечу в далекі гори,
У степ, у ліс чи до ріки...
Загублюсь крапелькою в морі,
Та не згублюсь серед юрби!
І кров кипить, життя вирує...
І, поки я іще жива,
Душа у сні ще помандрує
І все шукатиме добра...
26.05.2002.
Образливі слова,
Напружене мовчання,
Я все ж була права:
Не буде в нас кохання.
І прощення не буде,
А тільки сльози й муки,
Слова - мов ніж у груди -
Гіркіші за розлуку.
...Я плакала всю ніч,
Я думала, страждала,
Я не стулила віч:
Я... зорі рахувала...
Тобі сказала те,
Що серцем відчувала:
Образа за любов...
І все.
Повір, я знала -
Ти боляче зробив.
Не хотячи – сміявся,
Над моїм почуттям
Жорстоко познущався...
30.05.2002.
Ми зустрілися в Ромі,
Наче давні хороші знайомі.
Нас обох сліпа доля
У прірву життя занесла.
І дороги зійшлися,
І стрілися очі. У Ромі
Старовинний годинник
Як пульс поєднав нам серця.