Мар'яна Рудакевич

ДЗВІН ПОКЛИКАВ БОЖУ НАРЕЧЕНУ НА МОЛИТВУ

Живу коротку мить…
Чи довше житиму - не знаю.
Мабуть, мій дім не тут.
Мабуть, аж за зорею…
Богдан-Ігор Антонич

Відверто кажучи, після прочитання цієї поетичної книжки, я чомусь довго шукав епіграф до своїх роздумів. Можливо, хтось зауважить: хіба ж головна суть в епіграфі? Звичайно, що ні, але роблю це не задля традиції, не задля усталених у таких випадках певних літературних стандартів, приписів чи форм. Зрештою, те, що пишу зараз, не є ні передмовою, ні післямовою, рецензією чи відгуком. Це лише прагнення, спроба вихлюпнути з келиха свіжі краплини молодого нуртуючого вина, яким наповнило мою душу це бурхливе і нестримне, чисте і п'янке Мар'янине джерельце.

Спочатку я подумав, що не писатиму нічого, хай ця "Сповідь тиші" залишиться безмовною. Краще буде, коли диво-слово, художні образи, а точніше, поетичні перлинки, нанизані на вервички цього творчого мережива, збережуться у мені. Хай вони, як сказав після смерті своєї дружини видатний італійський композитор, автор чотирьох духовних п'єс, у тому числі і славнозвісної "Аве Марія", Джузеппе Верді, "мої особисті переживання будуть мукою роздумів і мовчання". Тим більше, усе те, що мав сказати про цю незвичайну дівчину і її творчість, я говорив на похороні поетеси (саме мені випала ця непроста роль). Однак після прочитання збірки зрозумів, що і я, бодай скромним, але щирим словом, повинен підтримати її поетичну "ластівку". Роблю це ще й тому, бо (і тут скористаюся однією з дуже сильних і влучних її ж метафор) "десятки різних почуттів штурмують мозок, наче вежу". Саме те відбувається і зі мною.

Тепер щодо епіграфа. Ця чудова строфа дуже тонкого і сентиментального лірика, глибокого і мудрого філософа Богдана-Ігоря Антонича є своєрідним "ключем" до моїх роздумів про Мар'янине життя і творчість. У цих чотирьох рядках закумульовано життєву програму не лише їх 28-річного автора, не тільки поетів, які пішли з цього світу молодими, але й для всіх тих "дивних" людей, яких сам Ісус Христос вважав "не відсвіту цього". До них належить і юна Мар'яна Рудакевич, яка мов та яскрава зірка сплахнула на високому небосхилі, а потім "пішла, втекла впокоєно-сумна в тональність ля-мінорну вітру". Зрештою, про це вона говорить і в іншому вірші:

Годинник відраховує години щастя.
Ми діти, та не з цього світу -
Нам його не збагнути…

Це правда, таким людям, з дуже тонкою, надмірно чутливою і складною, щирою і довірливою душею, аж ніяк не збагнути цього прагматичного і жорстокого, підступного і брудного світу, бо вони є (і це знову поетичні "родзинки" Мар'яни) "молекулою небесної сльози" і через них "протікає музика світу". Вони не хочуть жити "як усі", не підкоряються законам натовпу, стада, пересічних, недалеких, байдужих до краси, болю і любові, випещених комфортом і розкошами, лінивих серцем і душею обивателів.

Мар'яна Рудакевич про це говорить відверто:

Проте недолі не скорюся:
Із мужністю її прийму
Я утечу в далекі гори…
Загублюсь крапелькою в морі
Та не згублюсь серед юрби.

Так уже повелів Господь, що ті, кого ми називаємо "не від світу цього", і справді живуть іншим, часто незрозумілим загалові, життям. Вони очевидно, мають у своєму серці, як пише у християнському часописі Львівської духовної семінарії Олександр Ройко, "видіння раю":

Тебе зустрівши, хтось промовить:
"Ти не такий"
Твоє ім'я є "Божевільний",
Для них чужий!

Видіння Раю! Ось що бачить
Око твоє.
Ангельський спів до стіп Благого
Тебе несе.

Із цими мріями про небо
По світі йдеш.
Видіння раю, що ти бачив,
В собі несеш.

І взагалі ці неординарні люди здатні бачити, чути, розуміти те, що для звичайних є "за межею" доступного. Саме ці тонкі відчуття Мар'яна передає через призму власного світосприймання:

Поглянь, який прекрасний світ!
Ти чула, як благає тиша,
Як плаче вітер уночі?
І як казки чита старий трухлявий дишель?..
Ти чула, як вода плюскоче,
Як вечір прохолоду віддає?
Чи бачила, як очі ночі
Сльоза ранкова обіллє?

Не помилюся, коли скажу, що таких метафорних знахідок, своєрідних поетичних перлин у книжці є багато. Ними пересипана кожна сторінка. Даруйте за порівняння, але, як на мене, то чимало художніх образів Мар'яни Рудакевич асоціюються чи радше уподібнюються з геніальними малюнками видатної сучасної поетеси Ліни Костенко:

…І не знецінюйте коштовне,
Не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
На сто ерзаців у собі.

Мені здається, що саме для Мар'яни Рудакевич написані її вірші "Доля" і цей "Світлий сонет". Зокрема, в останньому Ліна Костенко, немовби прочитавши Мар'янину інтимну лірику, особливо поезію про її нещасливе кохання, дає дівчині оптимістичну відповідь. Вона з властивими їй глибоким психологізмом, філософською мудрістю і глибокою проникливістю у сутність такого незвичайного явища, як любов, безпосередньо пише про нього:

Як пощастило дівчинці в сімнадцять,
В сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна, ця.
Вона ридає, але все, як слід.

Я свідомо не торкаюся теми любовної лірики, якою просякнута майже вся книжка Мар'яни. І не тому, що це, як подумав би хтось, не личить робити священикові, оскільки про це уже багато написали інші професійні літератори. Тому скажу про це одним штрихом. Глибоко перепустивши крізь розум і серце усі її муки і страждання, я, намагаючись глибше проникнути в надто делікатну психологію дівочої душі, окрім бурхливого і невчасного кохання, вбачаю ще один важливий момент. Безперечно, Мар'яна дуже хотіла б отримати взаємність у коханні, реалізувати свої чисті почуття з тим, кого вона кохає. Однак цій неординарній особистості потрібен був ще хтось такий, хто глибше зміг би відчути її складний внутрішній світ, зрозуміти високі помисли, розділити морально-духовні переживання, той, кому вона змогла б "зіграти забуте соло на згубленій струні", "подати на десерт вечірнє небо" та "коктейль зі сліз і гіркоти". До речі, ці метафори і справді є поетичними діамантами.

Зрозуміло, що серце юної Мар'яни дійсно плаче за справжнім коханням і гарячі почуття, переповнивши його чашу, скапують на папір, на сторінки її "Сонячної симфонії", оскільки "любов до мене ти привів, поставив перед фактом почуттів", але не забуваймо, що ця дівчина володіє ще й твердим характером і сильною волею, бо, як сама зізнається, що "я володарка своїх чуттів, думок і забаганок" і "я сильна, хай дощі ридають".

Такій особистості, як Мар'яна, потрібен той, хто міг би читати "сторінки" її серця, бо "навіщо вірші, коли світ незрячий, нащо краса - ніхто ж не бачить!" На мою думку, про цю проблему влучно сказав поет Борис Мозолевський у книжці "Кохання на початку осені":

Прошу не кохання краденого,
Не почту, не орденів -
Товариша, Боже праведний,
По долі пошли мені.
Щоб мав із ким пасуватися
Піснями серед степів.
Для серця, не для овацій
Звести на два голоси спів.

Як видно із сповідальної поезії Мар'яни Рудакевич, саме такого друга, який зумів би звести з нею "на два голоси спів", їй дуже бракувало. Звісно, були добрими порадниками і друзями її розуміючі батьки. Саме вони найкраще бачили і відчували безмежну глибочінь душі своєї донечки. Зрештою, це, що кажу зараз, не лише мої власні міркування, хоча цю чудову сім'ю, талановитих і мудрих батьків Мар'яни знаю десятки літ і впевнений, що вони повсякчас бачили, як образно висловлюється поетеса, бо над її "почуттями запалені десятки сонць". Тим більше, що про них, про тепло і затишок рідного дому вона пише сама:

Оце мій дім, старенька хата,
Усім гостинна і багата.
Оце мій дім, тепла фортеця,
Мене тут зло не доторкнеться.

Хоча, беручи до уваги трагічну загибель дівчини, на перший погляд, може видатися, що в останньому рядку вона помилилася, одна швидше всього Мар'яна мала на увазі інше зло - моральне, бездуховне, якого сьогодні безліч у багатьох родинах. І все ж таки попри цю домашню благодать, вона прагнула (і це є закономірним) тієї "теплої фортеці" від близької і любої її серцю людини, аби "пасуватися піснями серед степів".

У цій темі є ще один важливий аспект. Ми, будучи земними людьми, не маючи можливості відкрити, як писав Омар Хайам, "завісу тьми" і заглянути у таємничу і незвідану сферу потойбічного світу, часто ставимо це одвічне запитання: чому з життя ідуть саме такі люди? Молоді і талановиті, добрі і лагідні, мудрі і чисті серцем. Чому їхнє життя таке коротке, адже вони могли б ще так багато зробити у цьому світі. Відповідаючи на це складне запитання, я міг би вдатися до трактувань багатьох мудреців, філософів, богословів, як і поетів, письменників.

Однак, будучи не лише священиком, а й просто християнином і твердо вірячи у Боже Провидіння, у Його всемогутню волю і премудрість, вважаю, що найоптимальніша і найдоступніша відповідь на цю складну проблему є у Святому Письмі - у Книзі Мудрості:

"Праведник, хоч і вмре передчасно, знайде спокій, бо чесна старість - не в довголітті і не міряється числом років. Розумність людям за сивий волос править, і вік старечий - це життя неоскверненне. Він сподобався Богові й Він полюбив Його, а що жив між грішниками, то й переніс його. Його вхоплено, щоб лукавство не змінило його глузду або щоб хитрість не обманула душі його… За короткого часу, ставши досконалим, він виповнив довголіття, душа бо його Господові була вгодна, тим і забрав Він його поспішно з-посеред лукавства. Люди ж те бачать, та не розуміють, їм і на думку не спадає те, що ласка й милосердя - для вибранців Його і опіка для святих його." (Мудрости, 4,7-15)

Таким чином, скільки отих "чому" зараз не виникло б і скільки відповідей ми не знаходили б, все зводиться до однієї аксіоми - без Божої волі ніщо у житті не відбувається, тим більше у таких речах, як народження і смерть.

Звісно, через різні допущені Богом земні механізми.

Дуже мудро і змістовно про це пише К'яра Любіх у книзі своїх духовних роздумів "Жити життя": "… Коли душа, віддавшись Богові, присвоїла собі закон "вірити в любов", Бог з'являється їй, а вона, дивлячись новими очима, бачить, що з кожної спроби збирає нові плоди, що після кожної боротьби приходить перемога, що на кожній сльозі розквітає нова усмішка, що Бог є життям, який допускає муки і все зло лиш заради більшого добра."

І взагалі авторка цих духовних роздумів вважає, що "будь-який біль - це ніби звучання дзвону, що кличе Божу наречену на молитву".

Тим більше, що й Мар'яна Рудакевич теж налаштована на таку ж глибоку філософську і оптимістичну програму, яка чимось подібна до життєвого фарватера К'яри Любіх:

Не все в житті буває перший раз,
Проходять хвилі радості, моменти.
Хитрує, грає з нами час -
Нам залишає горе-рудименти.
Буває важко, гірко. Через край
Наповнюється чаша почуттями.
Ти, головне, надії не втрачай -
На краще змінюємось ми із днями.

Людина такого польоту, як Мар'яна, не хоче "пити гіркоту у масці", як і не бажає "програти в одному із спектаклів". Кажучи про це в одному зі своїх віршів, який я окреслив би як її творче кредо, вона хоч і вдається до образу "маски", але тільки тому, що не "сміє бути слабкою" і "не владна сміятися з горя":

Я не маю права на жаль,
Я не маю шансів на втрати;
Не дозволить собі печаль,
І не сміти собі прощати.

Глибоко переживши поезію Мар'яни Рудакевич, хочу хоч коротким словом згадати її прозові "малюнки" - новели, етюди, які ще за її життя були надруковані у газеті "Божий сіяч". Готуючи тоді до друку такі Мар'янині "знахідки", як "Аборт душі", "Дитя", я здивовано запитав себе: звідки у 16-літньої дівчини такі глибокі материнські почуття, такі тонкі і сокровенні переживання? І лише тепер, після остаточного прочитання книжки, я все зрозумів і знайшов відповідь на свої запитання.

Останнє, що хочу сказати, чи радше попросити кожного, хто увійде в храм поезії Мар'яни Рудакевич, щиро помолитися до Всевишнього, аби її душа отримала гідну заплату і втішалася вічною радістю у Царстві Небесному. Як сказано в епіграфі цієї книжки, який запропонували турботливі Мар'янині батьки: "нехай її вчинки хвалять її при брамі".

о. Орест Глубіш,
редактор газети "Божий сіяч"
Тернопільської єпархії УГКЦ,
член Національної спілки журналістів України.

Пам'яті Мар'яни Рудакевич

Щоранку наприкінці травня зацвітає калина. Цвіте вона і цього річ, але вже без Мар'яни - вона уже в спогадах…

Кожного ранку вона, мов легкий вітерець, пробігала повз кущ квітучої калини, що росте біля хвіртки, усміхаючись до її білого цвіту, нахилялась і нюхала, щоб запастися її ніжним запахом.

Її загадкова смерть наштовхує на різні роздуми (рівно рік тому Мар'яну знайшли у Тернопільському ставі), однак це вже окрема тема…

Мар'яна була дівчинкою особливою. Навіть саме народження її було своєрідним. Знаючи про це, коли їй говорили: "Мар'яно, ти не така, як усі", відповідала: "А я народилася не так, як усі!". Вона любила природу та тварин, бо то усе живе. Багато читала художньої літератури. У старших класах цікавилася українською і зарубіжною класикою, самотужки навчилась читати польською, оскільки вдома було багато книг цією мовою.

Прагнула зрозуміти людину, цікавилася психологією. Мріяла вивчити мову жестів для спілкування з глухонімими. Готувалася до вступу на українську філологію з подальшим вивченням журналістики… Займалася спортом, танцями, відвідувала танцювальний ансамбль "Червона калина" в ПК "Березіль", студію "Арс", навчалася в музичній школі №1 по класу бандури, яку закінчила на "відмінно".

"Який чудовий цей жорстокий світ", - писала вона в одному із своїх віршів. Мар'яна була вимогливою до себе, охайною, чесною і справедливою до людей і, відповідно, вимагала такого ж ставлення до себе. А це не усім подобалось.

Її раптова смерть приголомшила усіх. Лише християнське розуміння смерті як нового народження душі і того, що душа безсмертна, вносять переконання, що рідні душі на підсвідомому рівні контактують і не втрачені одна для одної. Це полегшує біль і страждання.

Нині готується до видання збірка, де будуть вміщені понад двісті віршованих та прозових творів Мар'яни. Про видання збірки велася мова ще при її житті. Мар'яна заперечувала, мотивуючи, що її вірші ще потрібно коректувати…

Коректувала вірші,
А чи мої - усе дрібниці,
Чи будуть знов небесні писарі
Так знову мислить?

Пише вона, пояснюючи своє захоплення віршуванням, яке з'явилося у неї раптово, імпульсивно, впродовж останніх неповних двох років життя. Видання збірки частково заповнить у наших душах пустоту від втрати такої своєрідної, життєрадісної, щирої і загадкової водночас Мар'яни. Наскільки глибоко розумів життя, загадковість і неповторність творчої особистості незабутній Іван Миколайчук, коли, пишучи сценарій до фільму "Вавилон ХХ", у сцені випадкового вбивства сільського поета Володі, вклав в уста сільського філософа Фабіяна, роль якого сам зіграв, такі слова: "Коли помирає поет, з ним відходить щось таке, чого ніколи і ніде не побачать інші…"

У своєму щоденнику Мар'яна пише: "Ніхто і ніколи не побачить світ таким, яким його бачу я". А ось інша думка: "Я мрію зловити на фотоплівку людське тепло".

Останній запис у щоденнику Мар'яни датується 25 травня 2003 р. Увечері вона вийде до автомашини, і це будуть останні хвилини життя в рідній оселі: "Я вперше в житті боюсь. Я боюсь не за себе. Я боюсь, бо маю за кого боятися". Знаючи про небезпеку, вона вийшла, не сказавши батькам, наперед знаючи заперечення.

Прикро, що чисті, безкорисливі помисли Мар'яни стали жертвою підступної жорстокої поведінки людей, яким вона вірила. Відомі слова Ісуса Христа своїм учням про те, що "ви не від світу цього, бо якби ви були від світу, то світ своє любив би".

Найкращі з нас, вирушаючи у пошуки досконалішого світу, покидають цю грішну землю першими. А нам тільки залишається молитися за них і берегти у пам'яті пориви їх душ.

Нова Тернопільська газета, 21(197), 2 червня 2004

"Сонячна симфонія" - духовне безсмертя Мар'яни Рудакевич

Генріх Гейне якось сказав, що світ розколовся і тріщина проходить якраз крізь серце поета. До людей із дуже тонкою, надмірно чутливою, щирою і довірливою душею, котрі живуть і пишуть на вістрі відкритого нерва, належала і юна поетка Мар'яна Рудакевич.

У п'ятницю, 3 жовтня, на другому Всеукраїнському книжному форумі, що відбувався у нашому місті, тернополяни змогли побачити її першу книжку "Сонячна симфонія".

У невеликому томику віршів - усі духовні переживання та боріння поетки. Мама Мар'яни пані Галина сказала, що усю книгу - більше ніж 200 віршів та прозові етюди - Мар'яна написала за рік і 9 місяців. Усі поезії - суцільна відкрита рана серця і душі такої юної літами, але зрілої думками і почуттями дівчини. Можна лише здогадуватися, що їй у цьому житті довелося пережити і перестраждати! Яку гірку чашу кохання і болю, довіри і розчарування, любові і зради випила вона у свої сімнадцять…

Кажуть, поети від Бога наділені даром пророкування. Мар'яна, немов би відчуваючи шалений біг дарованого їй долею часу, поспішала за ним, залишаючи на папері сліди тієї гонитви - рядки поезій. Пані Галина згадує, що всього лише за один місяць - квітень 2003, незадовго до своєї трагічної загибелі, Мар'яна написала 33 вірші. А скільки іще планів роїлося в її голові, скільки творчих задумів прагнула Мар'яна втілити в життя! Не дожила, не дописала, не долюбила…

Книга Мар'яни Рудакевич, яка так яскраво спалахнула на небосхилі української поезії, відкрила нам нове дарування. Можна лише здогадуватися, якою постала б у наступних збірках її авторка. Мар'яни з нами вже немає, але є її вірші, в яких живе її душа, її розум, її серце. Її збірка поезій займе своє місце у бібліотеці української поезії. А ми нині можемо говорити про нове життя поетеси Мар'яни Рудакевич. Життя, котре із фізичної смерті переходить у духовне безсмертя, із вічності переходить в Слово.

Нова Тернопільська газета, 35(211) 8 вересня 2004

Енергетика пристрасного слова

Кажуть, що поети від Бога наділені даром пророкування. Вони не тільки є співцями минулого і сьогодення, а й своєю творчою інтуїцією прозирають у часи майбутні. До їхньої когорти я б зарахував і Мар'яну Рудакевич, школярку з приміського села Почапинців Тернопільського району. Дівчинка, немовби відчуваючи шалений біг дарованого їй долею часу, поспішала за ним, залишаючи сліди тієї гонитви на папері - рядки поезій. У тих поквапливо написаних строфах - уся вона: з усміхом радості і сльозиною суму, схвильованим биттям закоханого серця і щасливим блиском очей, із зачудуванням життям, яким вона прагне поділитися:

Поглянь, який прекрасний світ!

Саме цей заклик спонукає читати й перечитувати вірші, написані поеткою у п'ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять років.

Наскрізна тема, що охоплює чи не кожну із майже двохсот написаних нею поезій, - це, звичайно, кохання. Одинадцять рядків вірша "Коли кохаєш…" розпочинаються словом "коли". Градація владно захоплює у полон читацьку увагу, посилюючи її від рядка до рядка, - і ось фінал вірша, який має афористичне звучання:

Коли кохаєш щиро, то здається,
Що важливішого у Всесвіті - нема…

І ще одна поезія закінчується словом "немає": "Мені знайомі страх і біль…"

Який жорстокий цей чудовий світ! - вигукує ліричний герой твору. І має рацію. Бо вже спізнав

Міцні обійми підлості і зради,
Розчарування шепіт і поради.

І все ж завершальна строфа твору - оптимістична:

І щастя не шукай - знайде тебе.
Усе приходить і усе минає.
А в мене є пояснення просте:
На світі випадковостей немає.

З вірша у вірш - про кохання, про щастя і страждання.

Талановитому віршеві завжди притаманні свіжа образність, метафоричність. Саме їх шукає читач і, знайшовши, отримує естетичне задоволення та запам'ятовує автора, щоби у майбутньому не розминутися зі справді вартісним твором. "Ти подарував мені образу" - один із кращих віршів Мар'яни Рудакевич:

Ти подарував мені образу -
Пригорщу весняного дощу.
Я її поставлю в срібну вазу
І тебе до столу запрошу.
Пригощу скупим солоним словом,
Тихим, наче дотик теплоти.
На десерт подам вечірнє небо
І коктейль зі сліз та гіркоти.
Я сховаюсь у вуаль терпіння,
Докори втамую у душі.
Погляд твій вколе моє сумління.
…Дякую за погляд цей тобі…

Літературній творчості передує період опанування її азами. На поета вивчитися неможливо. Інколи сліди навчання у майстрів слова простежуються у мимовільному наслідуванні когось із них. Подібні інтонації, образи, ритміка… З часом справжній поет звільняється від такого впливу. Лише непересічний талант щасливо долає тяжіння великих і виходить на власну орбіту. У Мар'яни Рудакевич немає творів-повторів.

Читаючи розділ за розділом "Сонячну симфонію", виписував назви кращих віршів, вдалі рядки. Деякі наводжу у цій статті:

"За те, що покохала я зимою. Весною маю в серці заметіль".
(Вірш "Споминала тебе я з любов'ю").
"Ти знаєш, як тебе чекаю? - Весна підсніжників так жде".
("Ти знаєш, як тебе кохаю?").
"Зернятко сяйва зорепаду з горнятка кави дістаю…".
("Надщерблений шматочок сонця…").
"Нащо краса - ніхто ж не бачить!..".
("Був поцілунок, та навіщо був?").

Немає сумніву, що творчість юної поетки не залишить байдужими справжніх поціновувачів поезії. Один із них, Петро Котик з Борщівщини, ознайомившись із "Сонячною симфонією", висловився так: "Книжка Мар'яни Рудакевич, яка так яскраво спалахнула на небосхилі української поезії, відкрила нове дарування. Можна лише здогадуватись, якою постала б вона у нових збірках… Вражає цільність, зрілість віршованих рядків юної дівчини".

Тут доречно додати, що авторка творила не тільки поезію, а й малу прозу. Вона вміщена у завершальному розділі "Дитя". Майстерно, хвилююче написані етюди і образки, есеї засвідчують яскравий талант Мар'яни Рудакевич і в прозі. Ось кілька рядків з її твору-роздуму "Зорі Тернополя": "Життя - це шанс, який нам даний, щоб пізнати Істину… Тобі потрібно використати його!.. Твоє життя - твоя дорога, і від тебе залежить її напрямок. Не обривай її, не губи себе, бо світ втратить коштовність, скарб…"

Дуже шкода, що тією втраченою коштовністю стала вона сама…

Поета видно по очах,
А не по списанім папері, -

заявила Мар'яна Рудакевич у вірші, можливо, полемізуючи з кимось із опонентів. Справді, можна списати багато паперу, а справжнім поетом так і не стати. І, навпаки, можна увійти в літературу автором однієї талановитої книжки. "Сонячна симфонія" Мар'яни Рудакевич, переконаний, залишиться в царині поезії, бо, як спектр сонячного променя, виграє гамою бурхливих почуттів юного серця, назавше закодованих у потужній енергетиці її пристрасного слова.

Євген Зозуляк, член Національної спілки письменників України.
Вільне життя, 18.09.2004

Свіча горітиме для неї…

Мар'яна Рудакевич, Мар'яна, Мар'яночка. Вродливе добре обличчя, лебедина білизна якого так гармонує з темним водоспадом хвилястого волосся. І очі - чарівно глибокі, як дві зорі…

Такою вона дивилася цього дня з портрета на сцені на всіх, хто був у вщерть переповненому залі обласної філармонії, - батьків, родичів, друзів, однокласників, першу вчительку, святого отця, що приймав перше її причастя, тернопільських літераторів, художників, артистів, музикантів, журналістів. Виявляється, дуже багато людей знають цю сімнадцятирічну юнку з села Почапинців Тернопільського району. Бо вона органічно вписалася у мистецьку громаду нашого краю, незважаючи на свій молодий вік. А тепер коло її шанувальників стане ще ширшим завдяки знайомству зі збіркою поезій "Сонячна симфонія", що вийшла у світ у видавництві "Навчальна книга - Богдан".

І це буде не просто знайомство - читача не залишить байдужим талант поетеси, її дар Божий передавати людям усю багатоколірну гаму порухів свого гарячого серця, свого неординарного світосприймання, свого розуміння любові як найяскравішої, наймилозвучнішої сонячної симфонії.

Дуже важко говорити про життя Мар'яни в минулому часі. Але такі реалії - вона пішла від нас трохи більше року тому, залишивши загадку своїх потужних творчих обдарувань і загадку своєї смерті. Першу ми будемо розгадувати, читаючи поетичні рядки, в яких живе і невмирущою буде повік її душа. Прізвище Мар'яни гідно поповнило недавно (посмертно) когорту Національної спілки письменників України. Чи буде розгадана друга загадка: чому її останнім прихистком одного минулорічного літнього дня стало сталеве плесо Тернопільського ставу?

"Поглянь, який прекрасний світ!" - лунає зі сцени Мар'янин поетичний рядок. У своїх 15, 16, 17 літ вона втішалася красою життя, незважаючи на всі його складності, як сприймала не по-дитячому мудрим розумом. День у день міцнів її талант. Та хто, читаючи її поезію вперше, не скаже: таке полум'я, таку бурю почуттів може виплескувати тільки зріла серцем людина.

Ні, це велелюдне зібрання у філармонії не було ані суто презентацією новодруку, ані вечором пам'яті, ані урочинами з нагоди поповнення письменницьких лав ще одним іменем. Це було, як підкреслив ведучий дійства поет Олег Герман, своєрідне свято. Свято її імені - Мар'яни Рудакевич, свято її душі, бо вона живе серед нас: нерідко, за словами Лесі Українки, з рук смерті люди дістають безсмертя. Така доля судилася і Мар'яні.

Валентина Полева,
Свобода, 28.09.2004

Реквієм по "Сонячній симфонії"

"Сонячна симфонія", презентація якої відбулася на ІІ Всеукраїнському книжковому форумі. Нещодавно у залі обласної філармонії пройшов вечір "У чорнобривцях запах теплоти". Дорослі сивочолі поети й поетеси, читачі від 13-ти і старші, які зібралися у залі, не стримуючи сліз, відгукувались про творчість дівчини, адже за неповних два роки вона залишила дві сотні віршів і прозу, просякнутих незвіданим смутком. І от за рішенням Національної спілки письменників "Сонячна симфонія" на Тернопільському книжковому форумі отримала відзнаку й номінації "Незабутнє" й висунуто на здобуття премії ім. І. Будного, а саму Мар'яну посмертно прийняли до лав організації, до діяльності якої була причетна останні роки свого життя, відвідуючи засідання молодіжного літоб'єднання. Поезія цілком полонила дівчину, вона захоплювалася творами Ліни Костенко, Василя Стуса, Олександра Олеся. Дуже любила квіти, особливо осінні чорнобривці. "Так було, що поки зі школи прийде, по рівчаках назбирає польових ромашок - і така щаслива від тої краси", - згадує мати Мар'яни.

Римувати юнка почала з дитинства. Завжди весела, радісна, і того трагічного дня вона щось щасливо наспівувала, мріяла про випускний бал, про майбутні студентські роки. Та до випускного Мар'яна не дожила. Рік триває розслідування. Та за цей час слідчі не набагато просунулись вперед…

Думки Мар'яни дали паростки у піснях: у філармонії прозвучала "Елегія" та "Молитва" у виконанні заслуженого артиста Миколи Болотного.

2 вересня в Підволочиській загальноосвітній школі перший урок з української літератури старшокласники присвятили Мар'яні - по черзі читали її вірші, мріяли про майбутнє. І раптом пролунав дзвінкий дівочий голос, такий схожий на Мар'яний:

Я буду усміхатися дощем,
Я буду жити. Жити. Жити. Жити.

Жанна Попович
Тернопіль вечірній, 40(1277), 29 вересня - 5 жовтня 2004

Ішла назустріч сонцю й усміхалась…

Важливою подією у культурному житті Тернопілля стала репрезентація збірки поезій Мар'яни Рудакевич "Сонячна симфонія", що засвідчила силу духу і слова, які об'єднують нашу українську громаду.

21 вересня переповнена зала обласної філармонії на одному, так би мовити, диханні пройнялась почуттям любові, взаєморозуміння і духовного піднесення, якому послужило слово. Слово від Бога, який наділив ним юну поетесу з села Почапинців нашого району Мар'яну Рудакевич. Саме вона, в обіймах музи, зуміла розкрити для нас серце і душу, а філософію суджень передати поетичним словом, змусити нас, сущих, задуматись над своїм єством, стати щирішими і добрішими передусім до себе, рівно ж один до одного. Вчитуючись в оті перли, які сходять зі сторінок збірки "Сонячна симфонія", зумовлюємо себе переосмислити своє буття у середовищі, яке нас оточує і сприйняти його так, як сприймала Мар'яна.

Гордимося тим, що саме серед нас, на наших рідних теренах зростав її поетичний геній, і до болю прикро усвідомити, що так рано погас… Вона стала ще одною зіркою в зеніті української літератури і назавше зігріватиме нас своїм одвічним словом. Віриться, що всі співгромадяни нашого району, незалежно від віку і соціального стану, торкнуться до цього доробку землячки, а ради сільських та шкільних бібліотек організують читацькі конференції і донесуть до нашого читача поезію Мар'яни Рудакевич, яка є членом Національної спілки письменників України і лауреатом Тернопільської обласної премії імені Степана Будного.

Іриней Васильків,
голова районного товариства "Просвіта"

Поезія, сильніша від життя…

В приміщенні обласної філармонії відбулася репрезентація збірки юної поетеси Мар'яни Рудакевич "Сонячна симфонія". Із приємним здивуванням взяла книжку в руки: 240 сторінок - чи не забагато для сімнадцятирічної? Та відкриваю її і розумію: дивуватися потрібно не обсягу, а змісту.

Надщерблений шматочок сонця
Сховався знов за небосхил.
Відкриті серця всі віконця -
Нехай на них сідає пил.

Гармонійна сконденсованість думки, влучні фрази, ліризм. І це все писалося в чотирнадцять-сімнадцять років!

Мар'яна Рудакевич по-своєму розуміла життя і це розуміння доносила до людей через вірші.

Який жорстокий цей чудовий світ!
Життя прекрасне й різнокольорове.
Ілюзія щасливих, юних літ
Сховалась за туманом світанковим.

Так писала поетеса в сімнадцять. Життя для неї було справді чудовим і барвистим, творчим і цікавим, але, на жаль, коротким. В іншому вірші читаємо:

Чому ти йдеш отак з життя,
Закресливши прожиті роки?

Мар'яна Рудакевич перейшла поріг вічності зовсім юною і назавжди залишилась для нас сімнадцятирічною. Доля не дарувала поетесі довгих років життя, та вона дала їй можливість бути вічною, можливість жити для людей у своїх віршах.

Смерть дівчини не закреслила прожитих років, а навпаки - відкрила їх для світу. У одному із етюдів Мар'яна Рудакевич написала: "Кожна втрата є знахідкою". Втративши доньку, батьки разом з тим, віднайшли її у слові. Вони доклали багато зусиль, аби у світ вийшла збірка. А вона була потрібна людям. Про це свідчив і переповнений зал філармонії під час репрезентації, і великий тираж книги, що швидко розійшовся, і вдячні відгуки читачів.

Організації репрезентації зробили все для того, аби донести до нас велич слова і духу, захованого у віршах. Режисер літературного дійства - Олег Герман, він же й вів свято. На екрані - сюжети із життя поетеси. Дівчинка весела, життєрадісна, ініціативна й надзвичайно розумна. Спогадами про Мар'яну поділилися отець Орест Глубіш, ієромонах ордену єзуїтів отець Олег Кривобочок, який проводив у Мар'яни обряд першого причастя та листувався з нею до самої смерті, перша вчителька Мар'яни Віра Павлівна Мар'яш, голова обласної організації Національної спілки письменників Володимир Барна. Від душі поезію поетеси читали молоді актори Тернопільського академічного театру Таня Паньків та Максим Попович. Цікаве порівняння своїх віршів із віршами Мар'яни Рудакевич зробила студентка Львівського Католицького університету, поетеса Мар'яна Максим'як.

Пісні на слова Мар'яни Рудакевич виконували заслужений артист України Микола Болотний, Руслана Окрепка, а улюблені пісні та мелодії поетеси - Василь Хлистун та симфонічний квінтет під орудою народного артиста Є.П.Корницького.

Промовила й Мар'янина бандура, яка вже рік мовчала. Першими після власниці до її струн доторкнулися бандуристки Марія Євгенієва та Марічка Боднар.

Всі ще раз переконалися: Мар'яна Рудакевич жива, вона присутня між нами. Вона - зоря, яка засвітилася й згасла, та сяйво своїх променів залишила між людьми.

Галина Рудакевич згадує: "Якось мені приснилася донька. Вона промовила: "Мамо, я жива". У цей день Мар'яну приймали у Національну спілку письменників України (посмертно).

Я впевнена, що це не випадковість, що наші світи тісно пов'язані і донька завжди біля нас".

Додамо, що нещодавно збірка "Сонячна симфонія" Мар'яни Рудакевич посмертно нагороджена дипломом другого Тернопільського книжкового форуму у номінації "Незабутні".

Кажуть, про поетів говорити не потрібно, про них найкраще скажуть твори. То ж пропонуємо читачам "Подільського слова" разом із віршами Мар'яни Рудакевич поринути у світ її думок, переживань, почуттів.

Надія Бабій

29.10.2004, Подільське слово

МАР'ЯНИН ДЕНЬ

2 березня цього року "Сонячна симфонія" Мар'яни Рудакевич звучала у Львівському будинку вчених Мар'яна Рудакевич з Почапинців сімнадцятирічною покинула цей несправедливий, повний страждань світ. Відійшла чистою, сповненою найсвітліших мрій і бажань. Залишила по собі гіркоту втрати, добрі спогади... А ще книжечку поезій та прозових творів "Сонячна симфонія", яка вийшла, на жаль, вже після її трагічної загибелі.

У Тернополі з успіхом пройшли дві репрезентації цієї книжки. Мар'яна Рудакевич була прийнята до обласної спілки письменників України (посмертно). А 2 березня цього року "Сонячна симфонія" на повний голос звучала у Львівському будинку вчених. На зустріч із прекрасною поезією прийшли студенти львівських вузів, поети, письменники краю. На сцені постійно горіла свіча, як пам'ять про добру дівчину, яка народилася такою талановитою, поспішала жити, ніби знала, що за короткий час мусить встигнути багато. Присутні мали змогу переглянути документальний фільм про Мар'яну Рудакевич, її рідне село Почапинці, де пройшли дитячі і юнацькі роки дівчини, побачили гарну і скромну оселю Рудакевичів, усю в чорнобривцях та айстрах... Ось Мар'янина кімната, де дівчина готувалась до уроків, писала свої поетичні рядки. А це - її улюблені іграшки з наївними і добрими оченятами. Сільський ставок, що переливається у променях сонця, де любила відпочивати з друзями, і рідна-рідна школа. А ще - жива Мар'яна... Весела, життєрадісна і вродлива. А ось плесо Тернопільського ставу, яке навіки поховало молодість, талант...

Але поетичне слово смерті не знає. Воно написане не лише для сучасників, але й для майбутнього. На вечір пам'яті Мар'яни Рудакевич прийшов отець Василь Вороновський. "На таких талановитих, якою була Мар'яна, чекають століття,- сказав духовний провідник. - Таланти в Україні завжди знищували безбожники. Але християни не можуть мстити. Гріх убивства буде виявлено. Я у свій час страждав за віру, мене допитували у тому ж приміщенні, що й композитора Володимира Івасюка. Ой, і важко дається нам незалежність! Але хто смів підняти руку на цю чисту душу? Мар'яна Рудакевич силою свого слова, незламного духу могла би підняти наш народ на вершини світового визнання".

Член Тернопільської спілки письменників Зеновій Кипибіда - наставник поетеси, розповів про творчий доробок Мар'яни Рудакевич. Згадав, як вона разом із батьками у вересні 2002 року, соромлячись, вперше переступила поріг спілчанського будинку. Враження від її творів були неповторні. "Я вперше почув такі потужні помисли в царині поезії із уст сімнадцятирічної дівчини,- сказав пан Зеновій, - Мар'яна про себе як поетесу заявила одразу. Зрілість до цієї дівчини прийшла у 17 років. Усі були вражені. Адже на Тернопіллі такого таланту ще не було. Коли свої вірші читала Мар'яна Рудакевич, ми, старші люди, які у своєму житті бачили і чули чимало, почувались, як на великому святі. Ми любили її. А через вісім місяців дізналися про трагічну загибель Мар'яни. Ми дуже осиротіли після її кончини".

На сцену піднімалися відомі львівські поети та прозаїки: Богдан Чепурко, Роман Качурівський, Ігор Гургула, Левко Різник. Вони з повагою схиляли свої сиві голови перед пам'яттю молодої поетеси з Тернопільщини і читали, читали, читали її поезію. І не треба було більше нічого говорити. Адже вся сонцесяйна душа Мар'яни - у її віршах, які вона подарувала людям. І молоді поетеси зі Львова Олена Дуб та Мар'яна Максим'як захоплювались Божим даром простої і гарної дівчини з Почапинців, майже їхньої ровесниці.

Увесь чистий внутрішній світ Мар'яни Рудакевич натхненно передали артисти Тернопільського академічного музичного драматичного театру імені Тараса Шевченка Тетяна Панькевич та Максим Попович, які читали вірші з книжки "Сонячна симфонія". Звучали мелодії на слова Мар'яни у виконанні актриси Тернопільської обласної філармонії Руслани Окрепки на музику Миколи Болотного. У цей вечір заграла й осиротіла Мар'янина бандура з допомоги її однокласника з музичної школи Остапа Чіжа.

Присутні тепло вітали Галину і РоманаРудакевичів - людей, які дали життя талановитій Мар'яні. Галина Антонівна та Роман Іванович поділилися спогадами про доньку, її дитинство, юність, перші поетичні спроби,чисті почуття, якими дівчина довірливо ділилася з батьками. "Я - християнка,- сказала Галина Рудакевич,- вірю у безсмертну людську душу. Наша Мар'яна жива..."

День репрезентації книжки незабутньої Мар'яни Рудакевич 2 березня не планували спеціально. Усе склалось, ніби само собою. А коли батьки дівчини випадково заглянули у церковний календар, то побачили, що у цей день - іменини Мар'яни. Як сказав хтось із світочів мистецтва, у світі випадковостей немає.

Галина ЮРСА.
(«Подільське слово», №11(4595) за 11.03.2005)

ЖИТТЯ ВІЧНЕ У СЛОВІ

Вечір поезії Мар'яни Рудакевич відбувся у Підволочиській школі-гімназії імені Івана Франка.

Нині багато людей пишуть вірші. Але, на жаль, віршовані рядки - це ще не поезія. А ті, хто вправно складає слова у рими - ще не поети. Бо, як писала Мар'яна Рудакевич з Почапинців - дівчина, яка у неповних сімнадцять відійшла у вічність: "Поета видно по очах, а не по списанім папері". Мар'яна за життя лише рідним, комп'ютеру і блокноту довіряла таїни своєї поетичної душі. Навіть сивочолі визнанні поети, у чиєму доробку не одна видана збірка поезій, дивувалися таланту Мар'яни, пророкували їй щасливе поетичне майбутнє. Справжнім поетам поталанило в тому, що вічне життя вони мають у слові. Посмертна збірка поезії Мар'яни Рудакевич переступила кордони не лише нашої області. Ії знають і за межами України. Священики використовують вірші юної дівчини як епіграфи до своїх проповідей. У містах і селах проводять вечори поезії, присвячені творчості незабутньої Мар'яни Рудакевич. 15 квітня її поезія звучала у Підволочиській школі-гімназіі імені Івана Франка. Ведуча вечора поетеса Оксана Жук натхненно,як можуть лише поети від Бога, передала у своєму виступі всю красу і неповторність обдарування Мар'яни Рудакевич. А діти читали напам'ять вірші юної княгині поезії. Багато з них особисто знали Мар'яну, разом відпочивали у Карпатах. Але це було не просте проведення часу в горах. У перших спробах пера дітям допомагали вчителька української мови та літератури Підволочиськоі школи- гімназії імені Івана Франка, член Національної спілки письменників Жанна Юзва. Юні таланти читали свою поезію один одному, ділилися враженнями. Там вони пізнали Мар'яну справжню, полюбили її. І пам'ятатимуть... Учні гімназії на вечорі читали власні вірші, а також твори про Мар'яну Рудакевич. Ділились, враженнями, які залишились у душі після прочитання посмертної збірки Мар'яни "Сонячна симфонія".

Тепло зустрінутий присутніми, виступив із спогадами про Мар'яну і власним віршем, присвяченим її пам'яті, тернопільський поет і журналіст Євген Зозуляк. А коли на сцену вийшли Галина і Роман Рудакевичі - батьки Мар'яни, ніхто у залі не стримував сліз. Вони подякували учням і вчителям гімназії за те, що ті пережили відчуття дочки і донесли їх своїм серцем до присутніх. За життя Мар'яна боляче реагувала на несправедливість з якою зустрічалася у житті але неприємності вона не називала злом, а випробуваннями.

Галина ЮРСА.
(«Подільське слово», №19(4603) за 07.05.2005)

Мар'яну Рудакевич посмертно прийняли до
Спілки письменників

У Тернопільській обласній філармонії відбулася репрезентація збірки поезій Мар'яни Рудакевич "Сонячна симфонія". Перша збірка Мар'яни побачила світ у видавництві "Навчальна книга - Богдан" і адресована її ровесникам та друзям, а також усім прихильникам її таланту. У книгу "Сонячна симфонія" увійшли майже 200 віршів та прозові етюди. Сімнадцятирічна поетеса, яка у пам'яті усіх, хто її знав, назавжди залишиться сімнадцятирічною, немов відчуваючи шалений біг подарованого їй долею часу, поспішала за ним, залишаючи на папері сліди тієї гонитви - рядки поезій. "Поета видно по очах, а не по списанім папері", - писала Мар'яна Рудакевич в одному зі своїх віршів. І, незважаючи ні на що, продовжувала творити. У 2002 році вона стала членом обласного літературного об'єднання при Тернопільській обласній організації Національної Спілки письменників України. Її вірші часто друкувалися на шпальтах місцевих газет, проте книжку, як каже мама Мар'яни пані Галина, дочка видавати відмовлялася - мовляв, її поезії ще не є настільки досноналими, щоб можна було давати їх до друку. Зібравши після смерті доньки її поетичний доробок, котрий виявився надзвичайно великим - понад двісті віршів, батьки вирішили видати її збірку.

У кожному з Мар'яниних віршів - глибоке, зріле розуміння життя та світу. "Слова впеклися в серце і горять…" На жаль, не стало поетеси, котра в одному зі своїх віршів (недаремно кажуть, що поети наділені даром пророкування) передбачила, що "я згорю…". Проте з виходом своєї книги та з прийняттям до Спілки письменників вона доконечно прийшла у нашу літературу, перейшовши із смерті фізичної у духовне безсмертя. На пам'ятном вечорі Мар'яну Рудакевич було посмертно прийнято до Національної Спілки письменників України та нагороджено літературною премією імені Степана Будного.

Звучали на вечорі й пісні на слова Мар'яни - її вірші, покладені на музику, перетворилися на мелодійні пісні. Пісні, сповнені сонячної симфонії, у якій вічно житиме душа, розум та серце юної, як вдало охрестив її голова тернопільської СПУ Володимир Барна, княгині української поезії Мар'яни Рудакевич.